Тендітні створіння:
три історії жінок, які живуть із проблемами ментального здоров'я
Тендітні створіння:
три історії жінок, які живуть із проблемами ментального здоров'я
Говорити про те, що ти not ok – соромно, адже у відповідь на щире зізнання отримуєш хвилю негативу (чи байдужості у кращому випадку). Marie Claire вирішив дослідити проблему ментального здоров'я на прикладі трьох успішних жінок, які щодня борються із власним гіперактивним мозком.
Обсесивно-компульсивний розлад, тривожні стани, біполярний розлад, депресії – ці терміни частіше за все ми чуємо у серіалах Netflix, читаємо на сторінках сучасних модних романів, а ще вважаємо вигадкою західного суспільства. Відвідування психотерапевтів і досі вважається буржуазною примхою, а тим, хто наважується говорити із професіоналом про своє ментальне здоров'я, нав'язують «діагноз» дефіциту уваги.
Тоді як увесь світ створює служби підтримки, організації, які допомагають людям із нестабільною ментальністю, знаходити себе нових, пристосовуватися до життя, в Україні тема психічного здоров'я й досі неймовірно табуйована.

Згідно з дослідженнями Світового банку, 30% людей в Україні мають психічний розлад протягом життя. У порівнянні з іншими країнами, в Україні зареєстровано особливо високий рівень депресії. Голова ВООЗ Тедрос Гебреєсус заявив, що пандемія коронавірусу збільшила відчуття тривожності та страху.
В Україні за свідченням психотерапевтів на 50% зросла кількість людей, які перебувають у депресії. Тоді ж чому ця проблема так мало обговорюється у суспільстві? Ми створили історію про тендітних створінь, які попри крихкість психіки навчилися бути сильними та незламними.
З якими проблемами ментального спектра ви боретеся?
Хронічна депресія, тривожні розлади, панічні атаки. У 16 років, після смерті мого батька я вперше відчула приступ панічної атаки. За декілька років померла моя близька людина, й все почало ставати лише гірше.

Як виявляється ваша хвороба?
Безсоння, відчуття тривоги без очевидної причини, пригнічений настрій або часті його зміни, апатія, складнощі у прийняті рішення (навіть «яке фото запостити»), висока самокритичність, невпевненість в собі.

Чи розповідали ви близьким про проблеми?
Вперше я поскаржилася мамі на самопочуття, коли мені було 16. Вона сказала, що я вдаю. Повірила вона мені лише за декілька років, коли я захворіла на анорексію. Друзі прийняли мій стан спокійно, постійно підтримують мене.

Чи бувають проблеми у роботі через ваш стан?
Буває складно сконцентруватися чи засвоїти інформацію. Іноді це просто неможливо, тоді я йду на декілька днів вихідних.

Чому потрібно говорити про ментальні проблеми у суспільстві?
У нашому суспільстві існує певний стереотипний розподіл на здорових людей та тих, хто через своє захворювання є недієздатними, зовсім забуваючи про наявність пограничних станів. У нас не є нормою звертатися до психолога, адже це вважається чимось ганебним, а роботу психолога часто плутають із клінічною психіатрією. Я із таким також доволі часто стикалася, і мені було складно пояснити, що проблеми ментального здоров'я існують поза межами шизофренії, що в мене немає галюцинацій, що я не є небезпечною, і що не уявляю себе Наполеоном.

Що найскладніше у боротьбі з вашими станами?
Розуміти, що всі мої емоції, якими б логічними вони не здавалися, ґрунтуються лише на моєму захворюванні. Дуже складно, практично неможливо, впоратися із відчуттям тривоги, а особливо в момент панічної атаки.
Олена
Тестувальниця ПО
З якими проблемами ментального спектра ви боретеся?
У мене генералізований тривожний розлад (ГТР) та була важка депресія. Приблизно років сім тому я відчула, що в моєму житті щось іде не так, але не знала, що з цим робити. Щоб вийти з цього дивного стану, я почала займатися спортом, слухати різних коучів, читати мотиваційні книги та лекції. Потім серйозно поринула в спорт. Я займалася плаванням, велоспортом, ходьбою та трохи бігом, трохи дихальною медитацією, слідкувала за харчуванням, приймала вітаміни. Все це дуже круто допомогло, нарешті я вийшла з того дивного стану. Але після дуже сильного стресу на початку 2021-го стан повернувся з новою силою, і тоді я вже почала вивчати психологію, працювати з психологом і психіатром.

Як виявляється ваша хвороба?
Фізичних показників було дуже багато: це коли звичайна людина потрапляє в сильний стресовий стан, але в моєму випадку це було на постійній основі: тахікардія, дуже високий артеріальний тиск, роздратованість, сильна тривога, проблеми зі сном, болі в м'язах, постійна нестача повітря та багато інших симптомів, які я намагалася зрозуміти завдяки лікарям.

Чи розповідали ви близькими про проблеми?
Зважаючи на те, що було дуже багато стресу та проблем у моїй родині, ми всі були в такому стані. Звичайно, всі по-різному. Ми завжди підтримуємо один одного.
Довгий час я жила з партнером і, мій стан не найкращим чином позначався на наших стосунках. Якийсь час мене підтримували, а потім я викликала тільки роздратування, а тому будь-яка спроба поговорити закінчувалась фразами: «Ну, хто тобі винен?», «Не вигадуй, «У тебе завжди все погано» тощо.

Чому потрібно говорити про ментальні проблеми у суспільстві?
Так, це дуже важливо. Дуже. Навіть я, здавалося б, дуже «просунута» людина, але не розпізнала такі явні ознаки депресії та тривожного розладу. Все чому? Тому що у мене були зовсім інші уявлення про депресію. Тому що більшість навіть не здогадується, як це впливає на якість їх життя, світогляд та стосунки з оточенням. Якщо у вас є внутрішній конфлікт із собою, то ви не знайдете гармонію ніколи. Це все складно, заплутано, але невеличкими кроками можна прийти до великих цілей. Головне – бути чесним і відвертим із собою. Розуміти, любити та поважати перш за все себе.

Що найскладніше у боротьбі з вашими станами?
Зрозуміти, прийняти та не боятися почати лікування.
Ірина
Фотографиня
З якими проблемами ментального спектра ви боретеся?
ОКР (обсесивно-компульсивний розлад), тривожні розлади. Я завжди була тривожною дитиною, а ще мовчазною, сором'язливою, занадто вже інтровертною. Складніше стало три роки тому, коли я повністю змінила своє життя, переїхала назавжди до Києва, потрапила у токсичне оточення на роботі та зіткнулася із «необхідністю» врегулювання свого життя за допомогою ритуалів.

Як проявляється ваша хвороба?
Нав'язливі думки, які не мають нічого спільного із дійсністю, повторення циклічних «завдань», невпевненість у собі, агресивні думки та дії, підозрілість, недовірливість.

Чи бувають проблеми у роботі через ваш стан?
Усі мої «ритуали», які наразі просочилися у кожен аспект мого життя, не забирають уже так багато часу, проте їхній неправильний порядок виконання додає тривоги на весь день. Коли щось пішло не так, і я, наприклад, відкрила робочі покликання у неправильному порядку, я відразу уявляю, як трапиться щось погане тільки через це. Моя надмірна організованість, яка виявляється в тому, що і в якому порядку я складаю до сумочки, із якої ноги встаю із ліжка, якою рукою торкаюся вимикача світла, не є критичними в плані часу, проте їх настільки багато (і стає лише більше), що їх правильне виконання практично унеможливлюється. Ніби я сама себе підштовхую до прийняття того, що все зрештою буде погано.
Складніше вночі, коли я не можу перестати виконувати певні дії, аби нарешті розслабитися. Коли всі ритуали доведені до ладу, я починаю думати про все й усіх найгірших, таким чином доводячи себе буквально до стану заціпеніння від страху за майбутнє.

Чому потрібно говорити про ментальні проблеми у суспільстві?
Конче потрібно, адже небажання багатьох людей говорити про проблеми ментального здоров'я, визнавати їх та починати лікування, викликане неприйняттям «інакших». Люди не люблять тих, що не схожі на них самих, які не вписуються у рамки, стереотипні «підвиди», а тому простіше називати таких людей хворими. Кожен має сам опікуватися своїм життям, проте більше висвітлення проблеми на ТБ, в інформаційних джерелах може когось підштовхнути до раннього діагностування, таким чином вберігши їх від складніших наслідків.
Анна
Fashion-редакторка
На жаль, робота із ментальною патологією наразі має попит. Людина з ОКР, наприклад, буде мати непорозуміння із соціумом, а тому внутрішні психічні розлади не можна відокремлювати від зовнішнього простору. Найпоширеніші запити у моїй практиці – це депресивний та тривожний спектр. Причому досить часто вони йдуть пліч-о-пліч із симптоматикою, і їх складно розмежовувати. Депресія забирає в людини плани, тривога не дозволяє їх здійснити.
Потрібно звертатися до спеціаліста. Він допоможе точно визначити проблему, виключивши знайдені в інтернеті діагнози, які здебільшого не відповідають дійсності. Проходячи навіть клінічно-обґрунтовані опитувальники без фахівця, люди, не маючи професійних знань та досвіду діагностування, як мінімум, знаходять уявну хворобу, як максимум, починають її лікувати. Основне завдання сумлінного психотерапевта навчити людину до кінця терапії бути собі самому психотерапевтом.
Коментар психологині
Анастасія Черняк
Над проєктом працювали:
Продюсер, текст, стиліст: Анна ВАКУЛЕНКО
Фото: Ліза Приходько
Дизайн проєкту: Тетяна БАБІЙЧУК
Візажист: Римма Кім (Haze)
Одяг: PANOVE
Локація: столичний ресторан Беlkin